«Істина одна на всі віки: «Лікарю, вилікуй себе сам». А тоді дарй здоров’я іншим. Поки людина щаслива — дієва. А вже треба бути матір’ю Терезою чи відлюдником, аби допомагати іншим через власні страждання…» — переконана лікарка, літераторка, художниця, композиторка, співачка Наталія Волотовська з Тернополя.

— Скільки на вашому рахунку виданих книжок? Над чим працюєте нині?

— Всього видано 10 поетичних збірок та два романи. У збірках є і музично-поетичні композиції, присвячені Голодомору та УПА, унікальне музичне обрамлення для яких здійснив світлої пам’яті композитор Леонід Міллер, а в збірку «Схилюся Україні на плече» увійшли твори на музику різних композиторів: Романа Рудого, Миколи Болотного, Леоніда Попернацького.

Нині завершую роботу над ілюстраціями «Рідної абетки». У 2014 році в мене народився малюк — тільки йому хотілося співати, щось розповідати… Події в Україні того ж року не могли не позначитися на тематиці – тому на папір лягли вірші про найважливіші, на мою думку, символи для українця: вишиванку, калину, святого Миколая, «Кобзар» та… еміграцію. Залишається ще зовсім трошки до завершення. Тепер найголовніше — знайти меценатів для народження книжки. Навіть не уявляю, як це зробити нині, але вже двоє людей зголосились, причому найнесподіванішим чином. Залишається чекати чуда та вірити, що випадковості не випадкові…

— Розкажіть, як ваші заняття і захоплення переплітаються та впливають одне на одного.

— Будь-яке творче заняття виникає не лише як потреба вираження особистості, своєрідне психологічне розвантаження, а й як віддзеркалення часу. Мені подобається творити на задану тематику – це не тільки малюнок на замовлення, а спосіб знайти нові теми, спробувати свої сили в чомусь іншому. Часто люди, коли перед ними зачиняються одні двері, впадають у розпач і не бачать відчинених. Легко говорити, але тяжко втілювати в життя… Однак, хіба не є помилкою стояти на місці? Ось так, спершу зображуючи світ, мені згодом захотілося про нього розповідати. Так і з’явилися перші вірші, розповіді.

— Читаючи ваші тексти, стає зрозуміло, що ви значну увагу приділяєте внутрішнім переживанням. Розкажіть, звідки берете людські історії, як відбувається заглиблення у психологію персонажів?

— Психологія мене цікавила завжди. Тому в своїх романах «Рецепт на любов» та «Дружина для Президента» приділяю значну увагу внутрішнім переживанням головних героїв – для того, щоб багато хто міг побачити себе збоку і відчути не лише повагу до себе, підтримку, а й знайти сили рухатися вперед.

Що ж до коротких есе-історій… Якби я могла тут зробити оголошення: «Пишіть мені ваші історії, дорогі друзі»? — я б залюбки це зробила. А так — доводиться ставити себе на місце частково вигаданих головних героїв і уявляти, як би вони прожили певні ситуації. Коли вдається налаштуватися на потрібну хвилю, тільки встигай записувати. Таке враження, що хтось диктує…

— Прочитала, що свою першу книжку «Наталчина абетка» ви написали в одинадцять років. Що стало причинком до її створення, що нині спонукає до творчості?

— Коли брала участь у Міжнародному конкурсі «Чарівна книжка» у Дніпропетровську, побачила, як зацікавлено хлопчик розглядав мою ілюстрацію народної казки «Ходить гарбуз по городу». Відчула, що хочу зробити ще щось для таких малюків — так і виникла ідея «Наталчиної абетки». За рік створила всі ілюстрації та вірші-загадки. Ця книжка принесла мені гран-прі цього ж конкурсу. А далі все відбулось, як у добрій казці — публікація Тетяни Савків у газеті «Свобода» зацікавила директора видавництва «Начальна книга — Богдан» Богдана Євгеновича Будного. Пам’ятаю день, коли прийшла зі школи і бабуся повідомила мені радісну новину, що моя книжка вийде друком. Я тоді ще не дуже зрозуміла суть слів Богдана Будного: «Хай це буде першою її ластівкою, яку ми випустимо в ім’я України». То був дуже сміливий крок видавництва — воно тільки розпочинало своє становлення. Моя книжка вийшла накладом 5000 екземплярів. Слова пана Богдана здійснилися — з того часу мені ставало все цікавіше щось писати й описувати, ілюструвати свої твори та інших авторів.

— Як ваша творчість впливає на роботу лікаря?

— Це мій антидепресант, провідник до світла. Це те, що допомагає, навіть не будучи психологом за освітою, просто глянувши у вічі людині, зрозуміти її внутрішній світ і підказати їй щось. Це те, що допомагає не згоріти на роботі.

Запитувала Анна ЗОЛОТНЮК