Богдан Хмельницький – визначна постать в історії України. Проте, як виявляється, він тісно пов’язаний із місто Чортків. Навіть тісніше, ніж ми можемо уявити.

Чортків все більше і більше  захоплює усіх своїх жителів та гостей міста незвичними легендами і переказами. Він ніби невтомний чоловік, переповідає свою бувальщину усім поколінням. Відгомін минулого, подих історії, змушують нас до роздумів та спостережень.

Вони пам`ятають різні століття, у них закарбовані різні спогади, тут зупинялись різні люди…

Та об`єднює їх усіх Святий Дух, який здатний пройти крізь віки, не згаснувши, і не втративши свого призначення.

Важко переоцінити внесок у розвиток західноукраїнських міст і селищ могутньої магнатської родини Потоцьких, представники якої займали найвищі військово-політичні посади Польського королівства і володіли величезними земельними наділами на теренах Галичини, Волині, Буковини та Поділля. У число облагодіяних ними міст входив і Чортків.

Ім’я її першого власника, ще й до того, генерала Подільської землі, є князь Стефан (1568 – 1631). Саме йому  зобов’язана своїм заснуванням дерев’яна перлина храмової архітектури, розташована всього в парі кварталів від древнього замку. Датою закінчення будівництва церкви, спорудженої без єдиного цвяха, освяченої на честь святого Миколая, вважається 1630 рік.

Навколо цієї святині криється багато легенд. Однак, ми не можемо знати насправді, чи було таке до нас. За одним із переказів, говорять, що у церкві, яка збудована без єдиного цвяха, був вінчаний Богдан Хмельницький. Але, по причині, що вінчання було таємним, ніяких згадок цієї події, на жаль, не знаходимо.

Проте це цілком можливо, адже у період 1648-1655рр Чортків був одним із осередків національно-визвольної війни під проводом гетьмана. А його коханою стала дівчина, яку ще називали «ляшкою», бо її батько був родом із Речі Посполитої. Вона народилася в Україні, дотримувалась православного церковного обряду. І вінчання у храмі стало її заповітним бажанням.

Якби не було, ця церква, справді відрізняється своєю особливістю на всю Західну Україну. Вона тричі зводилась майже із попелу, пережила неспокій і скрутний період усього українського народу. Неспокійний був тоді час. Тому, на сьогоднішній день, ця святиня символізує невмирущу віру, що прийшла до нас через століття.

Оксана Шахова