Українська Конституція ухвалена 28 червня 1996 року стала величезним кроком на шляху незалежної України. Проте сьогодні в Конституції потрібно закріпити більше ідей самоврядності, які були традиційними для нас з часів поширення Магдебурзького права, козацького суспільного договору відомого, як Перша Українська Конституція Пилипа Орлика.  Таке закріплення додасть кожному українцю почуття відповідальності за себе, свою громаду і Українську державу. Такої думки дотримується міський голова Тернополя Сергій Надал.

Україна була батьківщиною одного із найдавніших у світі конституційних договорів. Більш ніж триста років тому договір Гетьмана Війська Запорізького з козацтвом і старшиною, укладений Пилипом Орликом, кодифікував традиційну українську систему взаємовідносин, що опиралася на міцне місцеве самоврядування. Суспільний договір — це, по суті така система відносин, коли всі: влада, громада, підприємницькі кола – працюють разом на спільне благо.

Конституція Орлика передбачала створення Ради, що обиралася з представників місцевих громад. Полковники (керівники відповідних областей) призначалися за погодженням з місцевою громадою. Представники головного скарбника у регіонах обиралися місцевою громадою і були підзвітні їй. Тобто, говорячи сучасною мовою, це була децентралізація фінансів, чого нам поки бракує. Гетьман Пилип Орлик окреслив ідеї  ефективної децентралізації, що по своїй суті була розширенням Магдебурзького права на всю країну.

Переконаний – нам потрібно повернутися до наших традицій, до оновленого Магдебурзького права. З відродження самоврядування почнеться відновлення України. Суть проста. Більший контроль громади над власними ресурсами у поєднанні з кращим розумінням своїх проблем, дає змогу ефективніше їх вирішувати. «Велика політика», якою часто прикривають бездіяльність, є незрозумілою для широкого загалу. Разом з тим ми всі добре знаємо, що нам потрібна конкретна дорога, ремонт школи, закладення нового громадського простору. Кожен із нас може оцінити роботу місцевих служб. І кожен може стати активним учасником громади не лише, як контролер, а як помічник, який долучається до планування бюджету, до міських проектів, до проектів з енергоефективності тощо. Це сучасний вияв наших добрих традицій. Коли люди вже вирішують свої спільні проблеми на тому рівні, де вони можуть щодня впливати на процес. Вони не чекають «управління згори», не шукають винних і всесвітніх змов, а розуміють, що проект з утеплення будинку — це спільний добробут і спільна справа.

На місця потрібно передати реальні ресурси, щоб фінансова основа відповідала тим повноваженням, які нам сьогодні віддають

Я досить часто наводжу приклад середньовічної Європи… Вона захлиналася від міжусобних війн, епідемій… І врятувало її введення Магдебурзького права. Воно дало можливість містам розвиватися. Думаю, сьогодні в Україні потрібні ті ж самі умови. Діяльність центральної влади і місцевого самоврядування — це паралельні процеси, які мають взаємодоповнювати один одного, а не творити суперечки, як часто відбувається зараз. Якщо ми хочемо відділити центральну владу від місцевого самоврядування, то взаємодія має бути хіба в рамках проведення певних консультацій, дорадчих зв’язків між центром і регіонами. Нічого більше. Має діяти принцип, що проблема, яка може вирішитися на місцях — повинна вирішуватися на місцях.

Сильне місцеве самоврядування з достатніми фінансовими можливостями – це вирішення таких проблем, як оновлення системи житлово-комунального господарства, підтримка у належному стані транспортної інфраструктури. Центральна влада повинна займатися вирішенням глобальних проблем. Встановленням загальних правил для ведення підприємницької діяльності. Питаннями обороноздатності, загальної стратегії економічної політики. Але на місця потрібно передати і реальні ресурси, щоб фінансова основа відповідала тим повноваженням, які нам сьогодні віддають. Бо сьогодні переданих видатків удвічі більше, ніж переданих додаткових доходів. Громади далі залишаються заручниками «централізації», коли бюджети формують не знизу, а «згори».

Ті позитивні зміни, що маємо у Тернополі — це наслідок спільної роботи громади

На моє тверде переконання саме громада має визначати, якими мають бути податки на території, скільки мають платити за тепло. Тоді не буде марнотратства, бо кожен розумітиме, що нема «державних нічийних коштів», а є кошти громади і кожного її члена, які мають витрачатися на добробут цієї громади. Тоді буде більше бажаючих чесно платити податки, бо підприємець знатиме, що більшість його коштів пішло на якісну медицину, добрі дороги, гарні школи. Тоді кожен член громади намагатиметься не просто покритикувати «загальну владу», а буде звертатися до місцевого самоврядування з конкретними і конструктивними пропозиціями.

У нас є позитивні приклади. У Тернополі активно діють різні системи, які разом називаємо «відкрите місто». Тому вже зараз у нас є постійний діалог між тернополянами і самоврядуванням. Багато ідей наших простих мешканців щодо благоустрою, енергоефективності, громадського транспорту реалізувалися завдяки активності самих тернополян. Такі приклади показують, що самоврядування, бізнес, громада можуть працювати спільно для спільного блага. Фактично ті позитивні зміни, що маємо у Тернополі — це наслідок спільної роботи громади.

Якщо ми більш чітко на рівні Конституції утвердимо розмежування повноважень між центром і місцевим рівнем. На центральному залишимо виключно питання оборони, мовної і культурної політики, загальної економічної політики, а на місця передамо решту. Якщо ми утвердимо принцип, що центральна влада обслуговує інтереси місцевих громад, а не навпаки — від цього виграє вся країна.  Держава вийде з череди постійних політичних криз. Україна стане сильною і заможною.