Для мене ця історія розпочалася навесні 2018, коли я побачив конкурс на участь у міжнародному обміні “Zeit zum Handeln”. Його місія – ближче знайомство з європейськими цінностями та підвищення рівня німецької мови. Оскільки ідеали демократії мені не чужі, то й ідея участі дуже зацікавила.

Ще до написання заявки я знав, що в проекті є вікові критерії (від 18 років), за якими я не проходив. На щастя, організатори зробили для мене виняток, адже у свої 16 років я уже є студентом вищого навчального закладу.

День 1

23 серпня ми ступили на німецьку землю. Перше враження було приблизно таке: “Чому тут так голосно? Я хочу ще поспати в теплому автобусі”…

Нас поселили у хостелі “Five elements”, у самому центрі Лейпціга. Якщо порівнювати з українськими готелями, то хостел вартий чотирьох зірок.

День 2

Зранку ми мали воркшоп з Еріком Еберле — він прожив в Україні близько року та виступав, як носій мови. Обговорювали базові принципи європейської правової системи, обирали найважливіші, на нашу думку, права людини. Було дуже цікаво. Загалом, тут усе зводиться до повної свободи особистості та свободи вибору.

Далі ми відвідали надзвичайно сучасний музей історії Лейпцігу. Рівень зануреності в екскурс був максимальним і до багатьох предметів можна було торкатися. Найбільше мені запам’ятались розповіді про Себастьяна Баха, відомого уродженця Лейпціга. Цікаво було побачити стіл, за яким геній творив свої шедеври. А також – оригінальне завершення екскурсії. Ми побачили побут різних часових відрізків 20-го століття, безліч цікавих фотографій та предметів тих часів.

Я переконаний, що кожен турист повинен побувати у цьому музеї.

Харчування

Практично всі обіди під час проекту ми організовували самостійно. Дуже неочікуваним подарунком програми були добові – 83 євро. Цієї суми цілком вистачало для п’яти-шести обідів. Зазвичай ми харчувалися у недорогих закладах, або йшли у супермаркет і обирали меню на свій розсуд. Похід у супермаркет, в середньому, обходився у 6-10 євро. Я купував недорогі продукти, яких немає в Україні, або які я ще ніколи не куштував.

День 3

Відвідини Академії локальної демократії — некомерційної організації, яка займається  створенням громадських ініціатив, проведенням семінарів, екскурсій, тощо. Їхньою метою є просування громадських ініціатив та допомога в проведенні заходів. Нам розповіли про проекти, про роботу організації та інструменти роботи загалом.

Далі нашу групу поділили на дві підгрупи і ми взяли участь у квесті по центру Лейпціга. Під час виконання завдань потрібно було згадувати усе, почуте напередодні в музеї та на семінарах. Звісно ж, бігати центром незнайомого міста з метою випередити іншу групу і першими дістатись останньої точки квесту — це неймовірні емоції.

Чудовим завершенням дня була найвища будівля міста – City-Hochhaus Leipzig. Ми піднялися на 24 поверх, а це 142 метри над рівнем моря, і були вражені — побачили зверху весь Лейпціг. Вид із цього місця просто неймовірний. І саме там я зробив своє перше селфі (треба ж фотку для інстаграму).

Цей день став одним із моїх улюблених за час перебування в місті.

Велоінфраструктура

В Німеччині дуже багато велодоріжок. На протязі всього шляху, наші велосипеди пересувалися спеціально відведеними частинами вулиць. Велокультура в країні дуже розвинута — рідко колиможна побачити, як необізнаний турист ходить доріжкою для велосипедистів.

День 4

Весь день ми каталися містом на велосипедах.

В обід ми доїхали до Kanupark Markkleeberg – парк для екстремальних водних розваг. Там якраз проводилися змагання саморобних байдарках із картону. Було цікаво спостерігати за цим. Але ми теж не залишились осторонь водних змагань. Організатори орендували нам дві великі байдарки і ми вийшли в плавання по Марклебергзькому озері.

День 5

Проект перейшов екватор, кінець не за горами і від цього мені було трішки сумно. Але ліричний настрій не вплинув на продуктивність дня.

Сьогодні наша група зайшла у архів для дослідження фотографій та документів, пов’язаних із революцією у НДР 1989 року. Ми бачили багато оригінальних фото тих часів, і те, що до них можна було доторкнутися, ще більше зближувало нас із історією.

По обіді відбувалося представлення наших презентацій про волонтерство в своїй країні.

Моя волонтерська історія була пов’язана із допомогою під час збору коштів на кардіостимулятор для Тернопільського державного медичного університету та із поїздками в складі молодіжного волонтерського крила ЮНЕСКО в геріатричні центри Тернопільської області.

Інші учасники розповіджали про своє волонтерство у притулках для тварин чи про допомогу у видачі продуктів безхатькам.

День 6

У нас був воркшоп на тему: “Гендерна рівність у футболі”. Тема мене дуже зацікавила, оскільки мені подобається цей вид спорту, і я загалом проти дискримінації у будь-яких її проявах.

Чоловік, який виявився гомосексуалістом, розповідав про своє футбольне минуле та про дискримінацію, яку він відчував в юності. Після презентації ми почали обговорювати цю проблему, адже нетерпимість до нетрадиційної орієнтації відчувається і в Україні.

Увечері нас чекала закрита прем’єра фільму “Донбас”, на якій був присутній її режисер Сергій Лозниця – українець, білоруського походження, який мешкає у Німеччині. Драматична стрічка складається з низки справжніх історій, що трапилися на окупованих територіях сходу України.

Було дивне відчуття – перебуваючи у Німеччині, бачити фільм про Україну.

На мою думку, у “Донбасі” деякі сцени були дуже гіперболізовані (наприклад вбивства акторів після знімання фейкових новин) і це трішки засмутило нашу українську делегацію. Та після перегляду ми мали цікаву дискусію, і це був хороший досвід для порівняння нашої болючої теми Донбасу і такої ж теми у німців — проблеми мігрантів.

Транспорт

У місті можна купити квиток на певний часовий проміжок, для користування як наземним так і підземним транспортом. Це дуже зручно — мати один квиток і не хвилюватися кожного разу, змінюючи вид транспорту. А ще в Лейпцігу дуже великі штрафи за безквитковий проїзд, тому краще не намагатися економити.

День 7

У першій половині дня нас поділили на групи і нам потрібно було придумати свій проект та презентувати його іншим. Ідея проекту моєї групи заключалась у міжнародному обміні німців із українським корінням та українців із німецьким – для роботи в архівах Німеччини та України. Метою таких обмінів мало б бути доповнення та розширення свого родового дерева.

Це був останній день проекту. Тому ввечері ми зібралися всією компанією на вечерю, щоб поділитися враженнями. Мені, як і більшості, хотілося просто розповісти, як нам було весело, дружньо, і як же не хочеться повертатися назад))). Ми востаннє погуляли нічним Лейпцігом, відчувалася єдність інтернаціональної “сім’ї”, і це запам’ятається надовго.

Прощання з проектом

Цей день, 30 серпня, був сповнений сліз і поганого настрою. Адже доводилося прощатися. Організатори говорили, що ще на жодному проекті учасники так не здружувалися – і цей факт мене дуже вразив.

Прощання із нашими німецькими друзями проходило дуже душевно, ми дійсно стали великою сім’єю і було дуже шкода, що ця пригода добігла до кінця.

Цей проект дуже сильно на мене сплинув, я просто закохався у чарівне місто Ляйпціг і захотів більше пов’язати своє життя із Німеччиною, дослідити її культуру, історію, адже моя сім’я – етнічні німці.

Я бажаю усім брати участь у різноманітних програмах обміну – це дасть вам багато нових знайомств, спогадів і неоціненного досвіду.

Мирослав Корицький,
студент навчально-наукового інституту
міжнародних відносин ім. Богдана Гаврилишина
Тернопільського національного економічного університету